Маленькі кроки до подорожі мрії.

Моя перша соло-подорож пішла не за планом. Я скасувала її одразу, як прокинулась вранці. Відмінила таксі, що мало відвезти мене до аеропорту Бориспіль.

У мене був квиток до Лісабона. Я вже багато разів бувала в Португалії, але ніколи не подорожувала там сама. Я відчула страх. Я раптом зрозуміла, що ніколи раніше не відповідала за всю подорож від початку до кінця. Що я робитиму наодинці? Як вирішуватиму проблеми? Як спілкуватимусь? Що буде, якщо щось піде не так?

Сьогодні вже розумію, що тоді я просто погано себе знала. У мене ще не було досвіду, який би додав впевненності, що все буде добре. Я розуміла, що хочу це змінити.

Проблема була в тому, що свою першу соло-подорож я спланувала надто складною. Треба було почати з чогось простішого. Я вже вміла подорожувати Україною сама, тому треба була інша країна.
А для тих, хто ще не подорожував наодинці власною країною - це, мабудь найкращий перший крок до соло-подорожей світом.

Після того як я скасувала поїздку до Португалії, я просто залишилася лежати в ліжку. Сліз було небагато, а от сорому перед собою… Мені здавалося, що я підвела сама себе.

Хоча зараз я дивлюся на ту ситуацію зовсім інакше. Насправді я могла б пишатися собою вже тоді, бо наважилася мріяти про соло-подорож. Самостійно все спланувала і майже наважилася зробити цей крок. І найголовніше — я не здалася. Того дня я вирішила, що все одно навчуся подорожувати сама. І що одного дня моя соло-подорож Португалією обов'язково відбудеться.

Для початку я обрала Туреччину. Країну, де вже бувала раніше, але ніколи не була там сама. Мені хотілося зрозуміти, як це — залишитися наодинці із собою в іншій країні.

Я бігала вранці, тренувалася, знімала відео своїх тренувань на балконі під співи півнів, плавала у морі, гуляла новими місцями й поступово звикала до того, що поруч нікого немає. Мені сподобалося.

Подорож виявилася значно простішою, ніж я собі уявляла. Я впоралася. І ця маленька перемога додала мені впевненості.

Наступну соло-подорож я вже спланувала до країни, де ніколи раніше не була — Чорногорії.

Котор у Чорногорії вразив мене своєю природою. Там я вперше зустріла свій день народження наодинці. Бігала вздовж затоки, знімала відео тренування, досліджувала нові місця. Я все краще розуміла себе. Я вже знала, які місця мені подобаються. Де я люблю зупинятися. Як хочу проводити свої ранки. Які кав'ярні обираю саме я. Які маршрути приносять мені найбільше задоволення.

І найважливіше — мені було добре наодинці з собою. Саме тоді я відчула, що стаю готовою до тієї подорожі, яку колись не наважилася здійснити. Я почала довіряти собі як мандрівниці.

Чомусь меня було дуже важливо поїхати до Португалії наодинці, подорожувати країною автобусами - перевірити себе наскільки я впораюсь з непростим маршрутом, дискомфортом і чи сподобається мені це все. Чи дійсно це моя мрія.

Іноді ми не готові до своєї мрії з першої спроби. А іноді це взагалі не наша мрія. Але зрозуміти це можна лише наважившись спробувати. І я спробувала.

Через три роки після того ранку, коли я скасувала свою першу соло-подорож до Португалії, я таки проїхалась по Португалії одна і з одним рюкзаком. Що теж була перемога, бо раніше я возила с собою у серф кемпи велику валізу.

Я побувала в Лісабоні, Ерісейрі та Пеніше. Гуляла знайомими й новими вулицями, пила каву, бігала вздовж океану, змімала свої тренування, ловила хвилі на дошці й ловила себе на думці, що колись саме цієї подорожі боялася найбільше.

Мені здається, у цій мандрівці я по-справжньому пишалася собою. Було таке особливе відчуття радості: ось я в Португалії. Сама. І мені добре.

Найдивніше було те, що колись ця подорож здавалася мені майже неможливою. Як я взагалі могла колись скасувати той літак? Але, звісно, тоді це була зовсім інша я. За ці роки змінилося багато чого. Змінилася не лише кількість відвіданих країн чи кілометрів за плечима. Змінилася я сама.

І саме в цьому, мабуть, найбільша цінність подорожей. Вони допомагають краще зрозуміти себе, навчають довіряти собі, дарують відчуття свободи й поступово будують впевненість.

Моя дорога до Португалії виявилася довшою, ніж я планувала. Але саме тому вона стала такою цінною. Іноді ми ще не готові до своєї мрії. Але це не означає, що вона не здійсниться.

Іноді потрібно просто дати собі трохи часу вирости до неї.

Про мою подорож Португалією та речі, без яких я не вирушаю в дорогу, — наступного разу.

Якщо вам відгукнулася ця історія, можете підтримати мене чашкою кави ☕

Дякую, що читаєте та пригощаєте!

Пригостити мене кавою можна тут:

На каву в дорозі

Подорож, до якої я не була готова

Від валізи до рюкзака

Наодинці через півсвіту