Прилітаючи щороку до Ванкувера, я завжди поспішала викликати таксі й їхати далі — скоріше до точки призначення. Дорога з України до Канади виснажлива, але я чомусь не дозволяла собі зробити зупинку.

Ми часто живемо між точкою А і точкою Б. І пропускаємо життя, що є у паузах між ними.

Позаминулого року я вперше змінила цю звичку. Замість того щоб бігти далі — зупинилась в аеропорту на каву.

20 хвилин раніше чи пізніше я приїду не так важливо, а от для покращення самопочуття та енергії 20 хвилин - то знахідка.

І ось я зупинилась, замовила каву, зробила перший ковток — і з’явилось відчуття завершеності. Найскладніша частина позаду.

Потім — радість і легке хвилювання. Скоро вже обійми з моїми канадськими дівчатами: мамою, сестрою, племінницями.

І ще — момент теперішнього.
Я вже тут. Втомлена, бо не вмію спати в літаках і водночас наповнена — бо подорожі дають мені саме ці відчуття життя, руху, сміливості бути.

Тепер це мій маленький ритуал.
Зупинитись. Випити кави (декаф, бо попереду джетлаг). Відчути момент.

Бо енергія — не в поспіху. Вона в моментах, які ми дозволяємо собі прожити.

З аеропорту до дому — ще близько 40 хвилин.
Але після цієї короткої паузи це вже інша дорога, як нова подорож — зі свіжими силами, а не продовження довгої втоми.

І так само можна проживати кожен день.
Не чекати вечора, щоб нарешті відпочити —
а ловити маленькі моменти протягом дня.

Саме усвідомлення теперішнього моменту дає більше енергії, ніж кава. Хоча з кавою ще атмосферніше ☕

І, можливо, справа не в тому, щоб встигнути більше і зробити швидше, а в тому, щоб відчути більше.

Якщо ти посміхнувся(лась), читаючи це,
якщо стало трохи тепліше всередині —
можеш пригостити мене кавою для нової історії ☕

Дякую, що читаєте та пригощаєте кавою.

Пригостити мене кавою можна тут:

На каву в дорозі

Зупинитись, щоб відчути

Схоже, тобі потрібна кава

Ранковий туман у Хайдельберзі