Я вперше приїхала в Хайдельберг — до подруги, яка переїхала до Німеччини ще на початку війни. Ми давно не бачились. Колись разом грали в бадмінтон у Києві, а тепер зустрічаємось у абсолютному новому для мене місті, назву якого я довго не могла навіть запам’ятати.

Зранку я вийшла на прогулянку і потрапила в густий туман. Плани досліджувати довелось відкласти, тож я пішла шукати затишне кафе.

Невелика кав’ярня Locals Coffee, тепле світло і дуже привітна бариста. Вона принесла капучино на кокосовому молоці й, сміючись, сказала, що намагалася намалювати ялинку, але поки тільки вчиться. Я широко посміхнулась і згадала, що маю маленьку мрію — відчути себе баристою хоча б один день: піти на короткий курс та дізнатись більше про каву і навчитись малювати на молочній пінці.

Щось нове і цікаве попереду, і це вже надихає.

Ранок був спокійним і затишним. Книга в руках, нове місто навколо, відчуття, що ніхто тебе тут не знає.
І десь поруч — подруга, з якою вже скоро зустрінемось після довгих років спілкування лише онлайн.

Попереду Різдво — і в повітрі вже відчувається щось особливе, щось зовсім нове.
Я люблю ловити ці моменти — коли щось трапляється вперше.

Це і є енергія. Не від кави, а з відчуттів.

Кава для мене — більше про натхнення, насолоду, час для себе, роздумів, історій.
Я вже знаю, що насправді мене наповнює.

Коли не поспішаю, коли відчуваю момент.

Якщо ти посміхнувся(лась), читаючи це,
якщо стало трохи тепліше всередині —
можеш пригостити мене кавою для нової історії ☕

Дякую, що читаєте та пригощаєте кавою.

Пригостити мене кавою можна тут:

На каву в дорозі

Ранковий туман у Хайдельберзі

Зупинитись, щоб відчути