І знову до Львова.

Відчуття вже знайомі, дещо рутинні, але все одно приємні, бо саме так починаються майже всі мої подорожі з початку війни.

Дуже ранній, але затишний інтерсіті потяг “Київ-Львів”. Далі — зупинка на ніч у готелі. І наступного ранку — потяги в інші країни.

Я обираю такі паузи свідомо.

По-перше, я не вмію спати в потягах. А по-друге — так я відчуваю, що живу в подорожі, а не просто поспішаю дістатись до точки призначення.

Я взагалі не люблю поспішати.

Тому прокидаюсь заздалегідь — щоб спокійно зібратись. Приїжджаю на вокзал чи в аеропорт раніше — щоб без стресу пройти контроль, купити каву, щось перекусити, пройтись і відчути: подорож вже почалась.

Колись було інакше, я ніби повторювала звички тих, хто навколо. І лише з досвідом сформувались мої власні цінності та правила як подорожувати з легкістю.

Якщо раніше я поспішала, збирала велику валізу, запізнювалась, нервувала і подорожі асоціювались із напругою, то зараз в мене лише приємне хвилюванням перед новими пригодами й історіями, та рюкзак за спиною.

Можливо, мене цьому навчила кава — зупинятись, відчувати себе і свої цінності в цій тиші.

Колись я вчилась радіти простому, говорячи собі: радій хоча б чашці кави.

І це спрацювало.

Сьогодні я не просто радію — я зупиняюсь разом із нею.

Думки приходять і зникають. Я не тримаюсь за них. Хоча б на цей час. Я просто тут. Я є. Є кава. І гарні вулички Львова.

У Львові дивно поспішати. І не зупинитись на каву :)

Це і є енергія — у зупинках, в усвідомленні теперішнього моменту.

Ця тиша — зовні і всередині — спочатку може лякати. Бо ми звикли до шуму: думок, людей, новин, інформації. Але саме в цій тиші з’являється щось інше.

Спокій. І відчуття життя.

Якщо ти посміхнувся(лась), читаючи це,
якщо стало трохи тепліше всередині —
можеш пригостити мене кавою для нової історії ☕

Дякую, що читаєте та пригощаєте кавою.

Пригостити мене кавою можна тут:

На каву в дорозі

Львів у ранковій тиші

Відчувати себе як вдома

Схоже, тобі потрібна кава