Життя поза екраном
Майже 2 роки без соцмереж.
Суррей, Канада
Поки мене майже два роки не було у соцмережах, з’являлись нові відчуття себе, нові подорожі, нові відкриття і повернення до тієї реальності, в якій колись не було постійного онлайн-життя.
І поступово моя енергія почала йти в інший бік.
У стосунки із сім’єю.
У зустрічі з друзями.
У живе спілкування, а не лише повідомлення й реакції на екрані.
Приїхавши одного літа до своїх рідних у Канаду, я раптом відчула, що більше не маю ні сил, ні натхнення бути щодня у соцмережах.
Я зрозуміла, що втомилась від образу, який колись сама собі створила.
Фітнес і все навколо тіла та зовнішності довгі роки були частиною мого життя. Та все частіше я почала помічати, що надто часто дивлюсь на цифри: перегляди, оцінки, лайки.
Коли публікуєш каву, квіти чи море — це одне.
А коли постійно показуєш себе, починаєш ніби дивитись на себе чужими очима.
І це було дивне відчуття.
Я люблю соцмережі. Люблю ділитись історіями, надихати, створювати.
Та цей соцдетокс виявився дуже цікавим досвідом.
Я раптом почала помічати речі, яких раніше не помічала.
Наприклад, виявилось, що я люблю працювати в саду. І навіть, можливо, маю хист до чогось схожого на ландшафтний дизайн 🙂
Це теж творчість. Тільки замість тренування, фото чи тексту — квіти, дерева, кольори й простір.
І ще — це рух, фізична активність і тиша одночасно.
Коли копаєш землю, пересаджуєш рослини, підстригаєш кущі — голова стає тихішою.
Можливо, хтось зараз читає це і думає:
“Так… у мене були схожі відчуття.”
І не обов’язково зникати із соцмереж на два роки. Та мені потрібно було саме стільки часу, щоб знову відчути легкість, та бажання бути онлайн. Та вже бути іншою.
Мені здається, у кожного з нас є більше, ніж одна роль і більше, ніж один талант.
Іноді достатньо лише трохи змінити напрямок руху, дозволити собі спробувати щось нове.
Рухатись вперед — це не лише про цілі й досягнення.
Іноді це про те, щоб зупинитись, видихнути, серед шуму знайти спокій і серед усього навколо почути себе.
І не боятись іноді побути ніким, без ролей і очікувань. Життя поза екраном мене цьому навчило.
Якщо відгукнулось, стало трохи тепліше на душі або з’явилась усмішка — можеш пригостити мене кавою для нової історії ☕
Дякую, що читаєте та пригощаєте.
Пригостити мене кавою можна тут:
Суррей, Канада
