Подорож з ракеткою
Бадмінтон створив свій маршрут моїх подорожей.
Київ, Україна
З ракеткою я побувала у Канаді, Німеччині, Словаччині та Болгарії. По Україні їздила грати в улюблену гру до Харкова, Дніпра, Вінниці, Одеси та Черкас.
А там, де подорожі, завжди народжуються історії. Не всі з них легкі, але кожна залишає щось важливе після себе.
Однією з найбільш повчальних для мене стала історія з нігтем на великому пальці правої ноги.
Коли ти правша, саме на цю ногу припадає найбільше навантаження під час гри.
Перед однією з поїздок я невдало обрізала ніготь. Почався нарив. У нічному потязі я майже не спала. Відчувала, як у пальці пульсує біль, і переживала не лише через нього, а й через те, що наступного дня можу не зіграти та підвести команду.
Але щоразу, коли починалися матчі, я дивним чином забувала про палець. Гра захоплювала повністю.
І лише після ігор, коли знімала кросівки та шкарпетки, бачила, що там усе зовсім не добре.
З того часу я дуже обережно обрізаю нігті. І майже не подорожую нічними потягами, якщо є можливість обрати денний маршрут.
Деякі життєві уроки приходять у дуже несподіваний спосіб.
Ще один урок подарувала мені Болгарія.
24 години автобусом змінили моє ставлення до таких подорожей назавжди.
На той момент мені здавалося, що це цілком нормальна ідея. Але після доби в автобусі я зрозуміла: для мого організму це занадто.
Той досвід навчив мене важливій речі — у подорожах мені потрібен сон. З того часу я майже не подорожую вночі, якщо маю вибір.
Вночі я хочу знайти ліжко. Чи то у друзів, чи то в готелі. А вже зранку продовжувати подорож.
Бо для мене комфорт у дорозі — це не розкіш. Це спосіб отримувати задоволення від подорожі, а не просто діставатися з точки А в точку Б.
З Канадою у мене пов'язані тільки приємні бадмінтонні історії.
Під офісом, де я працювала, знаходився бадмінтонний клуб. І це було справжнє везіння.
Робота була сидячою, тому наприкінці дня я вже мріяла швидше взяти ракетку і побігати за воланом. Саме там я вперше грала з іноземними бадмінтоністами.
Більшість гравців були китайцями, і мене дуже тепло та привітно прийняли. Пам'ятаю, як тоді подумала: як же класно мати улюблений спорт.
Подорожуючи, ти можеш опинитись у зовсім іншій країні, серед людей з іншою мовою та культурою, але варто лише вийти на корт — і одразу відчуваєш себе своєю.
Бо вас уже об'єднує щось важливе — любов до гри.
А ще в Канаді я грала у бадмінтон зі своїми племінницями, сестрою та мамою.
У нашій сім'ї всі люблять бадмінтон, тому для мене це завжди особливе задоволення — проводити час разом на корті.
Мені здається, у кожній сім'ї добре мати щось, що об'єднує. Для когось це спільні подорожі. Для когось — сімейні традиції.
А для нас одним із таких захоплень став бадмінтон.
Більшу частину своїх ігор і змагань я провела в Києві.
Але бадмінтон подарував мені не лише спорт, а й зустрічі, які залишаються з тобою надовго.
У Німеччині я знову вийшла на корт зі своєю подругою Катериною, яка на початку війни переїхала до Хайдельберга.
Я була дуже щаслива її навідати. І ще більше — знову пограти разом. Пам'ятаю, як колись у Києві ми грали одиночні та парні матчі, тренувались і змагались.
І ось через багато років зустрілись уже в іншій країні, але з тією ж ракеткою в руках.
А ще значно пізніше, коли я вже пішла з професійного спорту, здійснилась одна давня мрія.
Разом з друзями я потрапила на Чемпіонат світу з бадмінтону у швейцарському Базелі.
І вперше побачила на власні очі найсильніших гравців світу. Вони здавались майже нереальними. Така точність. Така швидкість. Така витривалість. Наче роботи.
Тоді я ще раз подумала про те, куди може привести улюблена справа.
Колись я просто взяла до рук ракетку.
А через багато років вона привела мене в різні країни, подарувала друзів, пригоди, уроки й спогади.
Якщо відгукнулось, стало трохи тепліше на душі або з’явилась усмішка — можеш пригостити мене кавою для нової історії ☕
Дякую, що читаєте та пригощаєте.
Пригостити мене кавою можна тут:
Базель, Швейцарія
Базель, Швейцаія
